Стаття

Військові частини мають нести відповідальність за несвоєчасну виплату грошової компенсації військовослужбовцю за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Фабула: Військовослужбовець звільнився з військової служби. 

При звільненні військова частина йому не виплатила грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Через два роки після звільнення він звернувся з письмовою заявою про добровільне погашення заборгованості, але військова частина не вважала за потрібне провести таку виплату.

Після цього, учасник бойових дій звернувся до суду.

 

Рішенням суду першої інстанції визнано дії військової частини протиправними щодо не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, зобов’язано здійснити виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов’язано здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації по день фактичного розрахунку.

 

Рішенням суду апеляційної інстанції задоволено частково апеляційну скаргу військової частини та скасовано рішення суду першої інстанції в частині зобов’язана здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації по день фактичного розрахунку.

 

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця постановою від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19 та скасував постанову суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку та вказав, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

 

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

 

У постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

 

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

 

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

 

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19 в правовідносинах, що виникли між військовослужбовцем та військовою частиною з причин не проведення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій військовою частиною в день звільнення.

 

Таким чином, закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. 

І такі норми розповсюджуються на відносини між військовослужбовцем та військовою частиною, як роботодавцем.

 

Автор статті Святослав Прокопчук.